Поиск по дате:

22 Июля
июля 2024
ПВСЧПСВ
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Статьи

Американська газета The Washington Post опублікувала великий матеріал про те, як відбувався літній контрнаступ на півдні України. Переклад зробила «Друкарня».  

Запоріжжя, Україна - Солдати 47-ї окремої механізованої бригади дочекалися ночі, перш ніж сісти - нервово, але впевнено - у свої бойові машини «Бредлі», надані США. Було 7 червня, і довгоочікуваний контрнаступ України ось-ось мав розпочатися.

Метою на перші 24 години було просунутись майже на 9 миль, досягнувши села Роботине - це був перший крок на південь до більш широкої мети - відвоювати Мелітополь, місто біля Азовського моря, і перерізати російські шляхи постачання.

Ніщо не пішло за планом.

Українські війська очікували на мінні поля, але були приголомшені їхньою щільністю. Земля була встелена килимом вибухівки, так багато, що деякі з них були закопані в штабелях. Солдати були навчені керувати своїми «Бредлі» на полігоні в Німеччині, на рівній місцевості. Але на кашоподібному ґрунті Запорізької області, в оглушливому шумі бою, вони намагалися проїхати вузькими доріжками, очищеними від мін передовими підрозділами.

Росіяни, що розташувалися на височині, одразу ж відкрили вогонь протитанковими ракетами. Деякі машини в колоні були підбиті, що змусило інші, що їхали позаду, звернути з дороги. Ті, в свою чергу, підривалися на мінах, ще більше розпорошуючи колону. Російські гелікоптери і безпілотники налітали і атакували скупчення машин.

Війська, деякі з яких вперше відчули шок від бою, відступили, щоб перегрупуватися - лише для того, щоб атакувати і відступати, знову і знову протягом кількох днів поспіль, з однаковим кривавим результатом.

«Це був пекельний вогонь», - каже Олег Сенцов, командир взводу 47-ї бригади.

На четвертий день генерал Валерій Залужний, український головнокомандувач, побачив достатньо. Згоріла західна військова техніка - американські «Бредлі», німецькі танки «Леопард», машини розмінування - вкривали поле бою. Кількість загиблих і поранених підірвала бойовий дух.

За словами високопоставленого українського військового, Залужний наказав своїм військам призупинити атаку до того, як буде знищено будь-які інші обмежені [запаси] українських озброєнь

Замість того, щоб намагатися прорвати російську оборону масованою, механізованою атакою за підтримки артилерійського вогню, як радили його американські колеги, Залужний вирішив, що українські солдати підуть пішки невеликими групами по 10 осіб - цей процес збереже техніку і життя, але буде набагато повільнішим.

Місяці планування зі Сполученими Штатами були відкинуті вбік того четвертого дня, і вже запізнілий контрнаступ, розрахований на вихід до Азовського моря протягом двох-трьох місяців, майже зупинився. Замість того, щоб здійснити дев'ятимильний прорив у перший день, українці за майже шість місяців з червня просунулися приблизно на 12 миль і звільнили кілька сіл. Мелітополь все ще залишається далеко поза зоною досяжності.

Ця розповідь про те, як розгортався контрнаступ, є другою в серії з двох частин і висвітлює жорстокі і часто марні спроби прорвати російську оборону, а також поглиблення розбіжностей між українським і американським командуванням щодо тактики і стратегії. У першій статті розглядалося українське та американське планування операції.

Друга частина ґрунтується на інтерв'ю з понад 30 українськими та американськими високопосадовцями, а також з більш ніж двома десятками офіцерів і солдатів на лінії фронту. Деякі офіцери і солдати розповіли про військові операції на умовах анонімності.

Основні висновки, зроблені на основі звітів про кампанію, включають:

Сімдесят відсотків військовослужбовців однієї з бригад [47 ОМБр «Магура» - прим. Мортіса], яка веде контрнаступ і оснащена новітнім західним озброєнням, вступили в бій, не маючи бойового досвіду;

- Невдачі України на полі бою призвели до розбіжностей зі Сполученими Штатами щодо того, як найкраще прорвати глибоку російську оборону;

- Командувач американськими силами в Європі не міг зв'язатися з українським головнокомандувачем протягом декількох тижнів на початку кампанії на тлі напруженості, викликаної тим сумнівами американців щодо прийнятих на полі бою рішень;

- Кожна сторона звинувачувала іншу в помилках і прорахунках. Американські військові дійшли висновку, що Україна недопрацювала у базовій військовій тактиці, зокрема у використанні наземної розвідки для розуміння щільності мінних полів. Українські офіційні особи заявили, що американці, схоже, не розуміють, як бойові безпілотники та інші технології змінили поле бою.

- Загалом Україна відвоювала лише близько 200 квадратних миль території ціною тисяч загиблих і поранених та мільярдів доларів західної військової допомоги, [наданих] лише у 2023 році.

Майже через півроку після початку контрнаступу кампанія перетворилася на війну незначних досягнень. Сирі окопи часів Першої світової війни перетинають східну і південну Україну, а небо над ними заполонили розвідувальні і ударні безпілотники. Москва завдає ракетних ударів по цивільних об'єктах в українських містах, в той час як Київ використовує як західні ракети, так і власні технології для нанесення ударів далеко за лінією фронту - в Москві, в Криму та на Чорному морі.

Але територіальні лінії у червні 2023 року майже не змінилися. А президент росії Владімір Путін - на відміну від мовчанки, яку він часто зберігав у перший рік війни - за кожної нагоди сурмить про те, що він називає провалом контрнаступу. «Що стосується контрнаступу, який нібито пробуксовує, то він повністю провалився», - заявив Путін у жовтні.

Підготовка до бою

16 січня, за п'ять місяців до початку українського контрнаступу, генерал Марк А. Міллі, тодішній голова Об'єднаного комітету начальників штабів США, відвідав солдатів 47-ї ОМБр, всього через кілька днів після того, як підрозділ прибув на полігон Графенвер у Німеччині.

Міллі, якого супроводжували співробітники штабу і вищі військові посадовці, що базуються в Європі, ходив зигзагами по брудному, прохолодному полігону, жартуючи з українськими солдатами і спостерігаючи за тим, як вони стріляють по нерухомих цілях з гвинтівок і кулеметів M240B.

Цей полігон використовувався для підготовки невеликих груп українських солдатів з 2014 року, коли росія вторглася і незаконно анексувала український Кримський півострів. Напередодні контрнаступу зусилля були збільшені: один або більше батальйонів, що налічували близько 600 українських солдатів, проходили цикл навчання.

У білому польовому наметі Міллі зустрівся з американськими солдатами, які спостерігали за навчаннями і розповіли йому, що вони намагаються повторити російську тактику і побудувати деякі з окопів та інших перешкод, з якими українці зіткнуться в бою.

«Вся справа ... в тому, щоб досягти успіху з росіянами, вони повинні мати можливість як вести вогонь, так і маневрувати», - сказав Міллі, описуючи в загальних рисах суть стратегії «загальновійськового маневру» контрнаступу, яка передбачає скоординовані маневри масованих сил піхоти, танків, бронемашин, інженерних військ і артилерії. Якби це були Сполучені Штати або НАТО, операція також включала б нищівну повітряну атаку, щоб послабити ворога і захистити війська на землі, але українцям довелося б задовольнятися невеликим числом засобів або взагалі без них.

47 ОМБр була обрана як «сила прориву» на вістрі контрнаступу і мала бути оснащений західним озброєнням. Але коли Міллі робив обхід і розмовляв з українськими солдатами - від молодих хлопців 20 років до призовників середнього віку - багато хто з них говорив йому, що вони лише нещодавно залишили цивільне життя і не мають бойового досвіду.

Міллі промовчав. Але пізніше, на зустрічі з американськими інструкторами, він, здається, визнав масштабність завдання, що стояло перед ним. «Дайте їм все, що у вас є», - сказав він.

47 ОМБр була новоствореним підрозділом, яка проходила навчання в Німеччині. Українське військове керівництво вирішило, що більш досвідчені бригади стримуватимуть росіян взимку, тоді як свіжі солдати сформують нові бригади, пройдуть навчання за кордоном, а потім підуть в бій навесні та влітку. Понад рік війни, в результаті якої, за західними оцінками, загинуло або було поранено до 130 000 військовослужбовців, завдав важкої шкоди ЗСУ. Навіть найбільш загартовані в боях бригади тепер значною мірою складаються з призовників.

За словами одного зі старших командирів 47-ї бригади, близько 70 відсотків солдатів не мали жодного бойового досвіду.

Керівництво 47-ї бригади також було напрочуд молодим - її командиру, хоч і загартованому в боях, було лише 28 років, а його заступнику - 25. Їхню молодість виставляли як перевагу: молоді офіцери засвоювали тактику НАТО без впливу радянського способу ведення війни, який все ще був притаманний деяким українським військовим.

Деякі українські солдати вважали, що американські інструктори не розуміють масштабу конфлікту з більш потужним ворогом. «Не було враховано наявність величезної кількості безпілотників, укріплень, мінних полів і так далі», - сказав солдат 47-ї бригади з позивним Джокер. За його словами, українські солдати привезли власні безпілотники, щоб допомогти відточити свої навички, але інструктори спочатку відхилили прохання інтегрувати їх, оскільки програми навчання були заздалегідь визначені. Пізніше використання безпілотників було додано після зворотного зв'язку з Україною, сказав американський чиновник.

За словами Джокера, американська програма мала переваги, зокрема, поглиблену підготовку в холодну погоду і навчання коригуванню артилерійського вогню. Але багато чого було відкинуто, коли полетіли справжні кулі. «Нам довелося вдосконалювати тактику під час самого бою, - сказав він. «Ми не могли використовувати її так, як нас вчили».

Американські і українські офіційні особи заявили, що вони ніколи не очікували, що двомісячна підготовка перетворить ці війська на сили, подібні до сил НАТО. Натомість метою було навчити їх правильно використовувати нові західні танки і бойові машини і «зробити їх грамотними в основах стрільби і переміщення», - сказав американський високопоставлений військовий чиновник.

Наказу наступати не було

Коли навесні солдати 47-ї повернулися в Україну, вони очікували, що контрнаступ почнеться майже одразу. На початку травня бригада передислокувалася ближче до лінії фронту, сховавши свої «Бредлі» та іншу західну техніку в лісосмугах сільської місцевості Запоріжжя. Розпізнавальні знаки 47-ї бригади на машинах були приховані на випадок, якщо місцеві жителі, які симпатизують росії, могли б розкрити їхнє місцезнаходження.

Але минали тижні, а наказу про атаку не було. Багато хто в підрозділі відчував, що елемент несподіванки втрачено. Політичне керівництво «не повинно було оголошувати про наш контрнаступ протягом майже року», - сказав один з командирів 47-ї бригади. «Ворог знав, звідки ми прийдемо».

Міллі та інші старші американські офіцери, які брали участь у плануванні наступу, переконували українців зосередити сили в одній ключовій точці в Запоріжжі, щоб допомогти їм подолати жорстку російську оборону і забезпечити успішний прорив на шляху до Мелітополя і Азовського моря. Український план, однак, передбачав наступ у трьох напрямках - на південь по двох різних шляхах до Азовського моря, а також на сході України навколо обложеного міста Бахмут, яке росіяни захопили навесні після майже річної битви.

Українське військове керівництво вирішило, що зосередження надто великої кількості військ в одній точці на півдні зробить сили на сході вразливими і дасть змогу росіянам захопити територію там і, можливо, на Харківщині на північному сході.

Щоб розділити російські сили на Запоріжжі, українські бригади морської піхоти на західному кордоні сусідньої Донецької області мали просунутися на південь до прибережного Бердянська. Це залишало 47-му та інші бригади, частину того, що Україна називає 9-м корпусом, для наступу вздовж головного напрямку контрнаступу в напрямку Мелітополя.

План передбачав, що 47 ОБМр і 9-й корпуси прорвуть першу російську лінію оборони і візьмуть Роботине. Потім 10-й корпус, сформований з українських десантників, приєднався б до бою другою хвилею, просуваючись на південь.

«Ми думали, що взяти Роботине буде простим дводенним завданням», - сказав командир бойової машини «Бредлі» з позивним «Француз».

Замінувати усі підступи

Через кілька днів після початку контрнаступу Олександр Сак, тодішній командир 47-ї бригади, відвідав захоплену його військами російську позицію. Серед іншого покинутого озброєння він помітив гармати проти безпілотників, тепловізори та невеликі розвідувальні дрони. «Я зрозумів, що ворог підготувався, - сказав він. «Ми не застали їх зненацька, вони знали, що ми прийдемо».

Також залишилися плакати з російською пропагандою. На одному з них було зображення чоловіків, які цілуються на публіці, з червоним хрестиком на них, поруч із зображенням чоловіка і жінки з двома дітьми. «Боротьба за традиційні сім'ї», - було написано на плакаті.

Сак також знайшов мапу, яку росіяни використовували для позначення своїх мінних полів. Лише на одній ділянці фронту - близько чотирьох миль завдовжки і чотирьох миль завглибшки - було позначено понад 20 000 мін.

«Я б не сказав, що це було несподівано, але ми це недооцінили», - сказав Сак. «Ми провели інженерну і повітряну розвідку, але багато мін були замасковані або закопані. Окрім тих, що були біля лінії фронту, були міни і в глибині ворожих позицій. Ми пролітали повз ворожі позиції і натрапляли на міни там, де, як ми думали, їх вже не було».

Старший сержант-сапер 47-ї бригади сказав, що лише пішки вони знайшли пастки з дистанційним підривом, і назвав своє відкриття «несподіванкою».

Американські військові вважають, що Україна могла б досягти більш значного прогресу, якщо б ширше використовувала наземні розвідувальні підрозділи і зменшила свою залежність від зображень з дронів, які не здатні виявити закопані міни, розтяжки або міни-пастки.

Запорізька область здебільшого складається з рівнинних, відкритих полів, і росіяни обрали для побудови ключових оборонних споруд найвищі місця. Звідти, за словами солдатів і чиновників, російські підрозділи, озброєні протитанковими ракетами, чекали на колони бойових машин «Бредлі» і німецьких танків «Леопард». На чолі колони завжди йшла машина розмінування, яку атакували першою за допомогою розвідувальних безпілотників.

«Ми постійно стикалися з протитанковим вогнем і знищували до 10 російських протитанкових керованих ракетних комплексів на день», - сказав Сак. Але, додав він, «день за днем вони підтягували все більше» систем.

За словами високопосадовця з українського оборонного відомства, близько 60 відсотків українського обладнання для розмінування було пошкоджено або знищено в перші дні. «Розрахунок наших партнерів на маневр і прорив бронетехнікою не спрацював», - сказав чиновник. «Нам довелося змінити тактику».

Протягом тижня після початку контрнаступу команди саперів працювали в сутінках, коли було достатньо світло, щоб розміновувати вручну, але не настільки, щоб росіяни могли їх помітити. Після того, як вони розчистили невелику стежку, піхота йшла слідом - повільне, виснажливе просування по одній посадці за раз.

Часто, коли українські солдати досягали російського форпосту, вони виявляли, що він також був замінований. Замість того, щоб відступити, російські війська утримували свої позиції навіть під потужним артилерійським обстрілом, а це означало, що українцям доводилося вступати в ближній бій зі стрілецькою зброєю, щоб просунутися вперед.

По всій Запорізькій області росіяни розгорнули нові підрозділи під назвою «Шторм-Z», до складу яких увійшли бійці, набрані з в'язниць. Колишні ув'язнені атакували людськими хвилями, так званими «м'ясними атаками», і використовувалися для збереження більш елітних сил. Навколо Роботиного - села, якого 47-ма мала досягти в перший день контрнаступу - вони змішалися з 810-ю гвардійською бригадою морської піхоти та іншими регулярними армійськими формуваннями.

«Роботине було одним з найскладніших завдань, - сказав член інженерного підрозділу 810-ї бригади в інтерв'ю проросійському блогеру. «Ми повинні були викластися на повну, щоб не допустити прориву ворога. Як сапери та інженери, ми повинні були мінувати всі підходи як для піхоти, так і для їхньої техніки. Знамениті «Леопарди» горять, і ми намагалися зробити так, щоб вони горіли яскраво».

Флотилії безпілотників

На початку штурму Роботиного просуванню української піхоти заважало російське кулеметне гніздо, розташоване в будівлі. Рота безпілотників 47-ї бригади відправила в повітря два модифіковані гоночні дрони, обвішані вибухівкою. Один з них пролетів крізь вікно і вибухнув. Інший, керований пілотом з позивним «Сапсан», залетівв іншу кімнату і підірвав боєприпаси всередині, за його словами, також вбивши кількох ворожих солдатів.

Це був ранній пік використання малих дронів як високоточної артилерії. Оператори безпілотників, одягнувши гарнітуру, яка отримує відеосигнал з дрона в реальному часі, полювали на бронетехніку за допомогою дронів з видом від першої особи, відомих як FPV (від англ. First Person View). За словами операторів, вони настільки точні і швидкі, що можуть вражати слабкі місця бронетехніки, такі як моторні відсіки і гусениці.

Але росія також розгортає флотилії таких же саморобних ударних дронів, які коштують менше 1000 доларів за штуку і можуть вивести з ладу танк вартістю в багато мільйонів. На відміну від артилерійських боєприпасів, які є дорогоцінним ресурсом як для росії, так і для України, недорогі одноразові FPV-дрони можуть використовуватися для ураження невеликих груп піхоти - скеровані безпосередньо в окопи або по військах на ходу.

Евакуація поранених або доставка свіжих припасів на передову позицію також стали важкими і потенційно смертельними завданнями, які часто відкладали на ніч через загрозу дронів.

«Спочатку нашою проблемою були міни. Тепер це дрони» - говорито Олег Сенцов, командир взводу 47-ї ОМБр. «Вони точно влучають у ціль і завдають серйозної шкоди. Вони можуть вивести з ладу «Бредлі» і, можливо, навіть підірвати його. Це не прямий вибух, але вони можуть влучити так, щоб він загорівся - не тільки зупинити машину, але й знищити її».

Американські військові, спираючись на власну доктрину, закликали використовувати артилерію для придушення ворога, поки механізовані наземні війська просуваються до своєї мети.

«Ви повинні рухатися під час стрільби з артилерії», - сказав високопоставлений представник американського оборонного відомства. «Це звучить дуже фундаментально, і так воно і є, але саме так треба воювати. Інакше ви не зможете утримувати таку кількість артилерії і боєприпасів, яка вам потрібна».

Але українські офіційні особи кажуть, що повсюдність і смертоносність різних типів безпілотників по обидва боки лінії фронту є найбільшим фактором, що заважає українцям або росіянам здобути значні позиції протягом багатьох місяців.

«Через технічний розвиток все зайшло в глухий кут», - сказав високопоставлений український військовий чиновник. «Техніка, яка з'являється на полі бою, живе максимум хвилину».

Хаотичні умови на полі бою

47-а бригада заявила про звільнення Роботиного 28 серпня. Після цього туди увійшли десантно-штурмові підрозділи 10-го українського корпусу, але не змогли звільнити жодного іншого села.

Лінія фронту також стала статичною вздовж паралельного напрямку на півдні, де українські морські піхотинці очолили наступ на місто Бердянськ на Приазов'ї. Після повернення сіл Старомайорське та Урожайне у липні та серпні, подальших успіхів не відбулося, і українські війська залишилися далеко від Бердянська та Мелітополя.

Протягом літа одні з найзапекліших боїв точилися на площі в кілька квадратних миль за межами східного міста Бахмут, вздовж третього напрямку контрнаступу. Українські військові планувальники вважали відновлення контролю над крихітним селом Кліщіївка ключовим для досягнення вогневої переваги на південних околицях міста і переривання російських маршрутів постачання.

У липні в цей район були перекинуті бійці новоствореної бригади «Лють» - однієї з бригад, створених минулої зими напередодні контрнаступу, - яка мала на меті штурмувати позиції російських військ. Бригада, що складається з досвідчених поліцейських і новобранців, отримала завдання штурмувати російські позиції в Кліщіївці, переважно із застосуванням вогнепальної зброї та гранат.

Відеозаписи операцій бригади «Лютт», надані The Washington Post, та інтерв'ю з офіцерами, які брали участь у бойових діях, свідчать про напружену і часом хаотичну обстановку на полі бою.

На одному відео з нагрудної камери, знятому у вересні, солдати пробираються крізь руїни будинків, коли навколо них лунають важкі обстріли. Переходячи від одного розбомбленого будинку до іншого, українські військові шукають серед уламків російських солдатів, що залишилися, і кричать їм, щоб вони здавалися, а потім кидають гранати в підвали.

Через кілька днів, 17 вересня, Україна оголосила, що повернула собі Кліщіївку. Але її відвоювання не призвело до суттєвого переміщення лінії фронту навколо Бахмута.

«Кліщіївка - це фактично кладовище техніки і російських військ», - сказав командир бригади «Лють», полковник поліції Олександр Нетребко. Але він також визнав: «Кожен квадратний метр звільненої землі политий кров'ю наших хлопців».

Розчарування зростає

Не побачивни великого прориву, американські чиновники влітку дедалі частіше висловлювали занепокоєння тим, що Україна не виділяє достатньо сил на одному з південних напрямків, зважаючи на його стратегічну важливість з точки зору американців.

На півночі та сході генерал Олександр Сирський контролював половину українських бригад, які діяли від Харківщини через Бахмут до Донецька. Тим часом генерал Олександр Тарнавський контролював іншу половину активних бригад, які воювали вздовж двох основних напрямків наступу на півдні.

Американські офіційні особи вважали розподіл українських сил приблизно 50 на 50 неправильним і хотіли, щоб більше сил було перекинуто на південь. «Звичайно, ворог намагатиметься знищити ваші машини розмінування», - сказав високопоставлений американський військовий чиновник, додавши, що існують методи їх маскування, в тому числі за допомогою диму.

Але оцінити підхід Києва і закликати до змін було делікатним завданням. Одним з офіцерів, який зробив це, був генерал Крістофер Каволі, який як голова Європейського командування [Армії] США контролював значну частину зусиль Пентагону з підготовки та оснащення української армії. Міллі, навпаки, часто звучав більш оптимістично і мотивуюче.

Однак Каволі не міг сконтактувати із Залужним протягом частини літа, під час критичної фази контрнаступу, розповіли три людини, знайомі з цим питанням. Каволі відмовився коментувати це питання. Високопоставлений український чиновник зазначив, що Залужний спілкувався з Міллі, своїм безпосереднім колегою, протягом усієї кампанії.

У серпні Міллі теж почав висловлювати певне розчарування. Він «почав говорити Залужному: «Що ти робиш?», - сказав високопоставлений чиновник адміністрації Байдена.

Українці наполягали на тому, що Захід просто не надає їм авіацію та інші види озброєнь, необхідні для успішної реалізації стратегії об'єднаних збройних сил. «Ви хочете, щоб ми перейшли в контрнаступ, ви хочете, щоб ми показали блискучі успіхи на фронті, - сказала Ольга Стефанішина, віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України. «Але у нас немає винищувачів, тобто ви хочете, щоб ми кинули наших солдатів, знаєте, і змирилися з тим, що ми не можемо їх захистити».

Коли союзники сказали «ні», вона сказала: «Ми почули... «Нас влаштовує, що ваші солдати будуть гинути без підтримки з неба».

Під час серпневої відеоконференції, за якою незабаром послідувала особиста зустріч поблизу польсько-українського кордону, американські військові відстоювали свою позицію. Вони заявили, що розуміють логіку зосередження російських військ на різних ділянках фронту, але стверджували, що глибокого просування вперед не буде, якщо українці не зосередять більше сил в одній точці для швидкого і рішучого просування.

У відповідь Залужний виклав проблеми в суворих термінах: відсутність повітряного прикриття, більше мін, ніж очікувалося, і російські війська, які вражаюче окопалися і ефективно перекидають свої резерви, щоб закрити прогалини.

«Я б не характеризував цю зустріч як зустріч «заради серйозної розмови» («come to Jesus» meeting) і якусь масову драму - «йди наліво, йди направо», - сказав Міллі в інтерв'ю. - "Я б так не сказав. Я б сказав, що це нормальний хід справ, коли професійні лідери ... регулярно зустрічаються, щоб оцінити ситуацію і внести корективи, які відбуваються на місцях».

У липні, коли в Україні закінчилися артилерійські снаряди, а контрнаступ сповільнився, адміністрація Байдена змінила позицію щодо надання Україні касетних артилерійських боєприпасів, оскільки президент відкинув занепокоєння Державного департаменту, що репутаційні ризики були надто високими, зважаючи на те, що ця зброя вже вбивала і ранила цивільних осіб. Остаточне ключове рішення про передачу зброї було прийняте у вересні, коли адміністрація погодилася надати варіант армійської тактичної ракетної системи, відомої як ATACMS. Ці ракети не були варіантом [засобу для завдавання] глибокого удару, як просив Київ, і Сполучені Штати натомість обрали зброю меншої дальності, яка розкидає касетні боєприпаси.

За словами українських офіційних осіб, хоча ATACMS і є корисними, ані вони, ані касетні боєприпаси не допомогли вийти з глухого кута на полі бою.

Як і інші стратегії. Під час контрнаступу Україна продовжувала наносити удари далеко в тилу ворога, намагаючись послабити російські сили і посіяти паніку в російському суспільстві. Києву не дозволено використовувати західну зброю для нанесення ударів по росії, тому замість неї використовується флот вітчизняних безпілотників. Деякі з них змогли досягти цілей у Москві, а інші пошкодили російські нафтобази вздовж Чорного моря. Військово-морські дрони також успішно вражали кораблі Чорноморського флоту росії.

Нещодавно Україна закріпилася на півдні Херсонської області, встановивши позиції на східному березі Дніпра, але незрозуміло, скільки озброєння, особливо артилерії, було перекинуто через річку, щоб загрожувати російським лініям постачання, що йдуть з Криму.

Україна перестала просити більше танків і бойових машин, незважаючи на те, що інтенсивно лобіювала їх отримання протягом першого року війни.

«Багато зброї, - сказав високопоставлений український військовий чиновник, - було актуальною ще минулого року».

Заморожені лінії

Наприкінці вересня під час зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом президента України Володимира Зеленського запитали, чому його армія продовжує перекидати стільки сил на схід, а не на південь. Зеленський відповів, що якщо росіяни втратять схід, вони програють війну, за словами людини, що чула розмову.

За словами співрозмовника, Зеленський визнав, що серед деяких його командирів існують різні погляди. Але більшість високопоставлених українських військових продовжували вважати, що перекидання більшої кількості військ на одну ділянку фронту не призведе до прориву.

Тоді в середині жовтня росіяни спробували зробити саме це, розпочавши запеклий штурм східноукраїнського міста Авдіївка, яке знаходиться в географічно стратегічній «кишені» поблизу окупованого росією міста Донецьк. Тепер у наступ перейшли росіяни: чотири бригади, що рухалися колонами танків і БМП, наступали на одній вузькій смузі фронту.

В авангарді йшла інженерна техніка з мінними тралами. Саме так українці розпочали свій контрнаступ. І так само росіяни зазнали серйозних втрат - українські офіційні особи стверджували, що за перші три тижні штурму було вбито понад 4 000 російських військових - перш ніж перейти до «спішеного підходу», так само як це зробили українці.

На початку жовтня 47-ма бригада, після короткого перепочинку в боях, була ротована і знову перейшла в контрнаступ. Зеленський публічно пообіцяв, що Україна продовжить наступ взимку, коли погода ще більше ускладнить просування вперед.

Однак наприкінці жовтня війська 47-ї раптово перекинули на схід, на захист північного флангу Авдіївки. Разом з ними пішло і західне озброєння бригади - німецькі танки «Леопард» та американські бойові машини «Бредлі».

Передислокація до Авдіївки стала несподіванкою для бригади, але це також стало сигналом, що операція на Запоріжжі заморозилася на переважно фіксованих рубежах. А за їхніми лініями росіяни продовжували будувати оборонні укріплення протягом літа і осені, як свідчать супутникові знімки. Навколо села Романівське, на південний схід від Роботиного, були встановлені протитанкові рови і бетонні піраміди в три шари, щоб притупити будь-які подальші спроби українських військ просунутися вперед.

1 листопада в інтерв'ю виданню «The Economist» Залужний визнав те, що раніше було неможливим - війна зайшла в «глухий кут».

«Швидше за все, - сказав він, - глибокого і красивого прориву не буде».