Наприкінці січня історичний центр Одеси було внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під загрозою. УНІАН дізнавався, які пам’ятки туди включили, чи це захистить їх від російських обстрілів й зазіхань забудовників, та чи допоможе ця організація з коштами на реставрацію й збереження автентичності архітектурних об’єктів.
Вперше питання включення історичної забудови Одеси до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО фахівці порушили майже 40 років тому. Відтоді йшла підготовка: в місті проводили інвентаризацію архітектурних об’єктів, відновлювали автентичність фасадів та дахів, переглядали та "підчищали" перелік гідних будинків...
Офіційну заявку зробили у 2009 році. Але тільки зараз, за прискореною процедурою (через війну), відбулося внесення історичного центру міста-порту Одеси до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під загрозою. "Чорноморська перлина" нарешті посіла гідне місце у колекції всесвітньої культурної спадщини.
Мультикультурна й унікальна
За словами історика архітектури, дійсного члена Інженерної академії України Юрія Письмака, один із основних феноменів Одеси – мультикультурність, що згадується у номінаційному досьє ЮНЕСКО. Вона – наслідок того, що мегаполіс створювали представники різних етнічних груп, різних архітектурних та мистецьких шкіл. Це французькі, італійські, бельгійські, польські, чеські, швейцарські інженери, архітектори та художники.
"Дуже цікавий факт значного британського впливу. Яскравий приклад – Шахський палац на вулиці Гоголя. Також – готельний комплекс "Пасаж", в оздобленні якого виявили відображення замальовки, напрацювання з альбомів всесвітньо відомого британського архітектора XVII століття Ініго Джонса", - розповів Письмак.
За словами історика архітектури, Одеса – унікальна: її не можна порівнювати, наприклад, зі Львовом, бо розвивалися вони по-різному.
"Зокрема, кам'яне будівництво в Одесі – історична забудова, про яку ми говоримо у контексті ЮНЕСКО, – почалося наприкінці XVIII століття. І формувалася протягом XIX та початку XX століття… Епоха закінчилася з початком 1914 року – через революцію та війну – тоді було фактично зупинене кам'яне будівництво", - пояснює він.
Натомість архітектура Львова формувалася довше й "увібрала" значно більше століть. Не дарма історичний центр цього міста вже двадцять п’ять років у списку культурної спадщини ЮНЕСКО…
Підприємець Микола Вікнянський, який керував проектом із внесення Одеси до списку ЮНЕСКО, зазначає, що ця подія означає світове визнання феномену "чорноморської перлини", існування культури української Одеси як такої.
Які об’єкти потрапили до списку ЮНЕСКО та який від цього зиск
До охоронної зони потрапили порт та частина історичного центру. За словами Вікнянського, йдеться про 237 гектарів – центральну зону, яка будувалася за оригінальним планом архітектора Франца де Волана, що був розроблений наприкінці XVIII століття. Це територія у межах вулиць Приморської, Жуковського, Преображенської, Соборної площі, вулиць Садової, Торгової, Польського та Карантинного спусків, провулку Нахімова та Суворовської алеї парку ім. Тараса Шевченка.
Відповідно до номінаційного досьє, у цих межах – 42 пам'ятки культурної спадщини національного та місцевого значення. Скільки всього у згаданій "зоні" будівель поки що незрозуміло, але відомо, що більшість з них зводилася у XIX столітті з автентичного матеріалу (черепашнику).
"Центральну зону оперізує буферна (близько 1 тис. га, – УНІАН), до якої також є певні вимоги. Наприклад, обмеження за щільністю населення та висотою забудов, які не повинні закривати види на охоронну зону. Є нюанси щодо мобільності, логістики та транспорту – центр має бути відкритий для максимальної кількості людей – місцевих жителів та туристів", - розповів координатор проекту.
Він зазначає, що із включенням Одеси до списку ЮНЕСКО Україна взяла на себе певні зобов'язання перед ООН. Збереження культурної спадщини передбачає серйозну відповідальність, яка буде "на плечах" власників конкретних об'єктів – чи то монумента, чи будинку-пам'ятника архітектури. І городяни вже почали хвилюватися, зокрема, через те, де брати гроші, скажімо, на реставрацію фасаду того чи іншого житлового будинку.
Однак, як стверджує Вікнянський, входження до списку всесвітньої спадщини, відкриває для одеситів величезні перспективи. Так, кожен власник певного об'єкта (на території ареалу) має реальну можливість отримати гранти саме для підтримки старовинної будівлі в пристойному вигляді.
"Наприклад, є споруда – пам'ятка архітектури, яка належить Міністерству внутрішніх справ. Вона використовується як навчальний корпус. І коли профільне відомство фінансує свою установу, їй байдуже, чи обшарпана ліпнина, якого кольору стіна тощо. У пріоритеті – навчальний процес, і це цілком зрозуміло", - пояснює Вікнянський.
А зараз у ректора вишу буде можливість звернутися до європейських, міжнародних фондів із проханням про надання фінансової підтримки для збереження національного надбання. Можливий й інший шлях – організувати грант допоможуть у МВС чи Міністерстві культури України.
За словами Вікнянського, такі ж можливості у кожного власника: немає значення, хто це – великий банк чи звичайне ОСББ.
Він наголошує, що визнання ЮНЕСКО – перший крок, поштовх до розвитку міста на десятиліття, але Одесу ще чекає колосальна робота.
"Зараз очікуємо на моніторингову комісію ЮНЕСКО, яка допоможе нам розробити спеціальну методологію. Потім звернемося до відповідних інституцій для розв’язання технічних проблем. Нагадаю, будівлі у центрі Одеси збудовані з черепашника – матеріалу, який не є довговічним. І ми маємо розробити комплекс заходів, який, з одного боку, вбереже Одесу від техногенних руйнувань, з іншого – дозволить зберегти її автентичність", - розповів координатор проекту.
Він упевнений, що включення міста до списку ЮНЕСКО є вигідним кожному одеситу. Зокрема, у матеріальному та практичному плані. Адже у мирний час це привабить багато туристів, дасть стимул для розвитку бізнесу, з'являться додаткові робочі місця, також підвищиться ціна на певну нерухомість в центральній чи буферній зоні.
Чи вбереже ЮНЕСКО від російських обстрілів
Микола Вікнянський припускає, що Росія не атакуватиме ці об’єкти, щоб не завдавати зайвої шкоди своїй репутації.
"Зараз багато розмов про те, що росіяни – воєнні злочинці, і все одно бомбитимуть. Але ми бачимо, що в інших містах вони не ціляться по об'єктах ЮНЕСКО, тому що це завдасть їхній репутації величезної шкоди в ООН", - вважає координатор проекту.
Своєю чергою голова правління Одеської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Наталія Мотирьова сумнівається, що світове визнання врятує місто від російських ракет.
"Сумні приклади відомі. Так, торік під час бомбардувань Маріуполя зруйновано стіну "Дерево життя", створену українською художницею, дисиденткою Аллою Горською наприкінці 1960-х років (через свою правозахисну діяльність Горську було вбито за наказом КДБ СРСР, – УНІАН), яка була під охороною ЮНЕСКО", - нагадує Мотирьова.
Також російські ракети вже завдали руйнувань у Львові, поціливши у буферну зону. Та й у самій Одесі приблизно півроку тому від ворожих обстрілів постраждали старовинні будівлі – Художній музей та Воронцовський палац, де внаслідок ворожих ударів вибило скло, обвалилася ліпнина....
Втім, історик архітектури Юрій Письмак акцентує: Одеса унікальна навіть у тому, що багато шедеврів архітектури "дожили" до другої половини XX століття, попри революційні потрясіння, громадянську та Другу світову війну.
"Приголомшливі будівлі нехай не завжди в ідеальному стані, але були збережені. Дуже сподіваюся, що культурна спадщина, яка вже визнана на світовому рівні, вціліє і під час цієї жахливої війни", - каже фахівець.
Висотній забудові центру міста настав кінець?
Одеські архітектори визнають: внесення до списку ЮНЕСКО – це чудово, але дуже шкода, що багато шедеврів вже не повернути.
За словами Наталії Мотирьової, приблизно 30 років тому вона особисто разом із колегами проводила поквартальну інвентаризацію історичної забудови Одеси – це був перший крок для подання документів до ЮНЕСКО. Тоді офіційно зареєстрували приблизно півтори тисячі пам'яток архітектури.
"Тоді ми пропонували внести до списку ЮНЕСКО територію у 300 гектарів, на якій розташовувалося понад 900 пам'яток архітектури. Мені важко сказати, чим керувалися при складанні нинішнього номінаційного досьє, бо я не брала участі у цьому процесі – від моєї допомоги відмовилися", – пояснила Мотирьова.
Вона наголошує, що обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури докладала максимум зусиль, аби врятувати низку унікальних будівель. Однак не вдалося – деякі безповоротно втрачені, зокрема, через "сучасну" забудову. Серед них – друкарня Юхима Фесенка, в якій зокрема видавалася українська література, а у 1918 році друкувалися банкноти Української народної республіки, та розташований поруч ілюзіон "Великий Рішельєвський театр" – один із небагатьох представників стилю модерн у Південній Пальмірі.
Аналогічна доля спіткала готель "Імперіал" ("Спартак") на Дерибасівській. Доведену "до ручки" 200-річну будівлю знесли влітку 2008 року. Обіцяли, що замість неї зведуть новий готель, який (нехай наближено) скопіює старовинну будівлю, але далі проекту справа не пішла. Наразі на місці зруйнованого "Імперіалу" – торговельні ряди… За злою іронією, Дерибасівська увійшла до списку ЮНЕСКО, але вже без розкішної пам'ятки архітектури, яка була однією з прикрас Одеси.
Як констатує Мотирьова, до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під загрозою, на жаль, не потрапила будівля Одеського національного художнього музею (Палац Потоцьких). Нещодавно за "спиною" музею виріс сучасний житловий комплекс, що, скажімо так, дещо зіпсувало силует архітектурного шедевра.
Проте музей потрапив у буферну зону, до якої, як уже зазначалося, також є відповідні вимоги та діятимуть обмеження.
Спеціалісти констатують, що "центральну зону" не потрапила низка цікавих вулиць, серед них, наприклад, Успенська, вся в "намисті" старовинних будов... Одеські архітектори навіть припускають, що ті чи інші "ділянки" нібито обіцяні (заплановані) під чергову забудову, залишилися за межами "щита" світової спадщини. Тож було б краще, якби "парасолька" ЮНЕСКО розкрилася ширше.
Своєю чергою начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Олександр Авдєєв стверджує, що на сьогодні в ареалі, який увійшов до центральної зони, глобальні будівельні роботи не ведуться. При цьому він визнає, що поки що не готовий сказати, якими конкретно будуть подальші кроки міських чиновників.
"Наразі, крім того, що є такий факт (внесення до списку культурної спадщини, – УНІАН), ми нічого не знаємо. Очікуємо від ЮНЕСКО вступні дані щодо того, як тепер з цим працювати", - сказав Авдєєв.
Що ж до одеських забудовників, то на нещодавній панельній дискусії "Як одеські девелопери працюють після року повномасштабної війни?", УНІАН запитав у керівників трьох великих будівельних компаній, яким вдалося втриматися на плаву під час війни, як на їхньому бізнесі відіб'ється визнання об’єктів Одеси спадщиною ЮНЕСКО. Проте вони вирішили промовчати...
На роздоріжжі
За словами львівського архітектора, керівника бюро Savytskyy Design, співавтора змін до закону України про охорону культурної спадщини Марка Савицького, зараз "чорноморська перлина" перебуває у такій самій ситуації, як колись Львів – на роздоріжжі, пошуку та ідентифікації себе. Інакше кажучи, наразі її архітектура – відгомін того, яким місто було, але стоїть питання: "Яким воно хоче стати?".
"Те, що Одесу внесено до списку ЮНЕСКО, – дуже крутий прецедент. Це не захищає місто від ракетних ударів, але дає розголос – Росія б’є по пам’ятках... ЮНЕСКО – реальна можливість заявити світу, що цей мегаполіс – об’єкт, який не можна руйнувати, бо це – велика цінність. Крім того, зараз зафіксували точку, яка була майже незворотна щодо втрати архітектурного обличчя. Тому що в останні десятиліття Одеса, дійсно, отримала архітектурні метастази – висотки…", - пояснює фахівець.
За його словами, Одеса – затишне місто, центр релаксу та відпочинку, центр логістики. Безумовно, воно має розвиватися, змінюватися. Можуть з'являтися якісь сучасні квартали, бізнес-зони, індустріальна забудова, офісні комплекси. Але те, що останніми роками будувалось в Одесі, важко назвати цивілізованим та сучасним.
"На жаль, я не знаю, чи місто перейшло межу втрати своєї ідентичності та чи вдасться його врятувати. Є багато міст в Україні, які втратили для мене свій магнетизм. Одеса ще його має...", - каже Савицький.
Він зазначив, що "парасолька" Всесвітньої спадщини не є гарантією не тільки від ворожих обстрілів, а й від зазіхань забудовників.
"Але визнання створює прецедент, дає дуже хороший, базовий елемент для дискусій всередині міста. Львів, наприклад, воно зробило дорожчим. І всі бізнесмени зрозуміли: список ЮНЕСКО – це як реклама, яка допомагає збагатити їхній бізнес", - каже Савицький.
Тобто, у Львові зрозуміли: якщо почнуть будувати висотки будь-де, то ілюзія українського історичного міста з його традиціями просто перестане працювати. Насамперед на той же бізнес. Тому наразі самі підприємці зацікавлені у відсутності незаконних забудов, бо статус ЮНЕСКО приваблює іноземних туристів з високим та середнім чеком.
"Львів отримав від ЮНЕСКО, в першу чергу, моральні інструменти – забудовнику стало важко руйнувати те, що визнано світовим надбанням", - підкреслює фахівець.
Хочеться вірити, що повною мірою це усвідомлять і в Одесі, й цінуватимуть отримане кров’ю світове визнання.
