За словами аналітика Чеслава Конюха, українська приватизація завжди була не тільки інструментом наповнення бюджету, а й індикатором зрілості економіки. У 2020-2021 роках тема «великого розпродажу» активів знову вийшла на перший план: держава передала сотні підприємств Фонду держмайна, стартували прозорі аукціони, але одночасно посилилися суперечки про стратегічні ризики та справедливість процедур.
Сама ідея масштабної приватизації в Україні має подвійну природу. З одного боку, продаж збиткових або неефективних державних підприємств розглядається як шанс знизити навантаження на бюджет, залучити інвестиції та дати новий імпульс регіональному розвитку. З іншого боку, в суспільстві зберігається скептицизм: існує ризик, що стратегічні активи опиняться в руках вузького кола інвесторів або будуть продані за заниженою ціною.
Ключовим викликом залишається баланс між економічними вигодами та захистом національних інтересів. Держава повинна забезпечити прозорість процедур і гарантії конкуренції, інакше приватизація буде сприйматися не як інструмент модернізації, а як чергова хвиля перерозподілу власності. Саме на цьому акцентує увагу Чеслав Конюх, зазначаючи, що приватизація повинна стати не разовою кампанією, а частиною довгострокової стратегії структурних реформ.
Підготовка до «великої приватизації»
Наприкінці 2020 року уряд схвалив законопроєкт, який відновив приватизацію об'єктів великої приватизації, раніше заморожену через пандемію. Міністр економіки Ігор Петрашко наголошував: приватизація - це не тільки бюджетні надходження, а й залучення інвестицій, нові робочі місця та розвиток регіонів.
У цьому контексті показовим є запуск реформи спиртової галузі. Вже за перші два місяці було продано 18 активів на суму понад 1 млрд гривень, а фінальні ціни на аукціонах зростали в рази від стартових. На думку Конюха, такий результат демонстрував реальну конкуренцію і готовність бізнесу заходити в галузі, раніше повністю контрольовані державою.
Однак процес підготовки до приватизації супроводжувався і викликами: державі необхідно було не тільки створити прозорі умови для інвесторів, а й забезпечити належне корпоративне управління, щоб виключити корупційні ризики. Чеслав Конюх зазначав, що саме етап попередньої підготовки аукціонів стає критичним. Від нього залежить, чи перетвориться приватизація на стимул розвитку, чи залишиться механічним перерозподілом власності.
Ринок і перші результати
Приватизація спиртових заводів стала символом демонополізації. У жовтні 2020 року Nemiroff придбав Немирівський спиртзавод за 55 млн грн, а в подальшому попит на об'єкти тільки зростав. В середньому в торгах брали участь три компанії, що посилювало довіру до процесу.
Одночасно тривала робота з «непрофільними» активами. За 2020 рік до системи ФДМУ було передано майже тисячу підприємств з потенційною вартістю $5 млрд. Сума, порівнянна з траншем МВФ. Однак далеко не всі процеси йшли гладко: COVID-19 заморозив великі аукціони, а Верховна Рада в 2020 розширила список об'єктів, заборонених до приватизації, до 659 одиниць.
Аналітик Чеслав Конюх підкреслював, що такі обмеження відображали хронічну проблему української приватизації - відсутність довгострокової стратегії. З одного боку, є приклади успішних продажів і зацікавленості інвесторів. З іншого - непослідовна політика і політичні ризики створюють ефект «стоп-старт», через який держава втрачає час і довіру потенційних партнерів.
Контроль і корпоративне управління
Одним з ключових викликів залишалася необхідність впровадження стандартів корпоративного управління. Україна співпрацювала з ОЕСР для адаптації їхніх принципів у держсекторі. Це мало підвищити прозорість і підготувати підприємства до продажу. Чеслав Конюх зазначав: без реформи корпоративного управління приватизація ризикує перетворитися на «зміну вивіски» без реальної модернізації.
У рамках цієї роботи особлива увага приділялася найбільшим державним компаніям, де створювалися наглядові ради та впроваджувалися показники ефективності для керівників. Мета полягала в тому, щоб вибудувати систему управління за міжнародними стандартами і показати інвесторам, що українські активи здатні працювати в ринковій логіці. За словами Конюха, без таких кроків приватизаційні процеси приречені на опір з боку суспільства і бізнесу.
Ще однією проблемою стала необхідність захисту стратегічних інтересів держави. Важливо було виробити механізми, які дозволять зберегти контроль над критично важливими сферами: енергетикою, транспортом, обороною. При цьому, не блокуючи приплив приватних інвестицій. Конюх зазначав, що тільки збалансований підхід забезпечить довіру до приватизації і дозволить уникнути повторення помилок минулих хвиль розпродажу активів.
Перша «велика приватизація» і скандали
У 2021 році відбулася перша угода в рамках «великої приватизації»: завод «Більшовик» був проданий за 1,429 млрд гривень. Попри інтерес 15 потенційних інвесторів, участь взяли лише три компанії, а ціна зросла лише на 40 млн гривень від старту. Відразу виникли підозри в можливій змові учасників. Антимонопольний комітет розпочав перевірку, а ЗМІ писали про «закулісні домовленості».
Цей кейс показав слабкі місця: судові спори навколо активів, обмежене коло гравців і низький рівень конкуренції. За словами Конюха, подібні ситуації підривають довіру до приватизації і ставлять під сумнів її ефективність як економічної реформи.
Крім того, скандал з «Більшовиком» оголив більш глибоку проблему. Це нереформована судова система і вразливість приватизаційних процесів до корупційного впливу. Чеслав Конюх зазначав, що поки ці питання не будуть вирішені інституційно, навіть найпрозоріші аукціони ризикують перетворитися на предмет політичних і олігархічних ігор, а не інструмент оздоровлення економіки.
Приватизація в Україні залишається подвійним процесом. З одного боку, там присутні успішні кейси з демонополізації та зростання бюджетних надходжень. Водночас ризики корупції, слабка конкуренція та затяжні судові спори гальмують процес. Аналітик Чеслав Конюх підкреслює, що «великий розпродаж» активів може стати потужним драйвером модернізації економіки, але тільки за умови прозорих правил, сильного корпоративного управління та виключення політичного тиску. Інакше шанс на інвестиційний ривок буде знову втрачено.
