Через війну Україна зазнала суттєвих руйнувань і втрат. Після її закінчення нам потрібно буде швидко відбудовуватися та зростати. Для післявоєнного періоду швидкість зростання буде не лише питанням підвищення рівня добробуту громадян, а й запорукою збереження державності: власна сильна армія залишатиметься найкращою гарантією безпеки для України, а існування такої армії неможливе без сильної економіки (доведено такими протистояннями, як США vs СРСР або Ізраїль vs Іран).
Післявоєнні періоди та періоди структурної перебудови економіки у XX–XXI століттях показують: економіки, які швидко відновились і вийшли на траєкторію стійкого зростання, робили ставку на макрофінансову стабільність, підтримку інвестицій і кредитування бізнесу, розвиток ринків капіталу і довгих ресурсів, інституційну передбачуваність. Україні потрібна саме така модель — поєднання стабільності та стимулювання зростання, без втрати контролю над інфляцією та борговою динамікою.
Цінова стабільність як передумова відновлення
Уроки: Німеччина, Японія, Південна Корея, Польща.
Хоча перелік країн здається досить неоднорідним, подивимося на них з погляду забезпечення макроекономічної стабільності. Німеччина та Японія були промислово розвиненими країнами ще до початку Другої світової війни та змогли швидко відновити свій статус після програшу у ній. Це стало можливим завдяки наявності потужного зовнішнього партнера у вигляді США та швидкій розбудові/відновленню надійних інституцій. Південна Корея пройшла шлях від спустошеної війною аграрної країни з ВВП на особу на рівні африканських країн до статусу розвиненої економіки впродовж двох поколінь. Польща після періоду радянської окупації, на відміну від пострадянських країн, зберегла зачатки приватного підприємництва, приватну власність на землю та цементуючу роль церкви у суспільному житті. Після кількох років періоду болючої трансформації зазначеним країнам вдалося забезпечити відносно тривалий період низької та стабільної інфляції.
Низька та прогнозована інфляція — ключ до формування доступних кредитів, підвищення інвестиційної активності та пожвавлення економічного зростання.
Для Національного банку України це означає необхідність подальшого руху до політики повноцінного інфляційного таргетування, чіткої комунікації спрямування відсоткової політики та розширення аналітичного інструментарію щодо очікувань бізнесу та населення.
Підтримка довгих інвестицій через фінансову систему
Уроки: Південна Корея, Тайвань, Ізраїль.
Після війни відновлення потребує довгих і відносно дешевих ресурсів. Тут можливі кілька варіантів залучення таких коштів: зовнішні інвестиції та/або внутрішні джерела фінансування. Південна Корея та Тайвань є прикладами того, як особливий культурний код, що сформований за рахунок переважання будизму та конфуціанства, дає можливість домогосподарствам робити вибір на користь заощаджень (майбутнього споживання) навіть в умовах відносно низького рівня доходу. Ізраїлю вдалося забезпечити ефективне функціонування фінансових ринків (у тому числі довгострокового капіталу) навіть в умовах постійної військової загрози та протистояння із сусідніми ворожими державами. Важливими інструментами для цих країн стали облігації для фінансування інфраструктури, гарантії за кредитами (в тому числі зовнішніми), розвиток інфраструктури фондового ринку та інвестиційні банки розвитку.
Для України це потребуватиме розвитку ринку довгих гривневих інструментів (у тому числі створення фондового ринку та переходу на накопичувальну систему пенсійного забезпечення), адаптації пруденційних вимог для кредитування інфраструктурних проєктів, створення умов для активізації державно-приватного партнерства та банківського фінансування проєктів відбудови.
Інституційна довіра та стабільність валюти
Уроки: Італія, Франція, Польща, Ізраїль.
Завдяки плану Маршалла та безпековій парасольці у вигляді НАТО, країни Західної Європи змогли зосередитися на відбудові зруйнованої інфраструктури й промисловості та розбудові інституцій.
Щодо ролі центральних банків у цьому процесі, то економічне відновлення неможливе без передбачуваності: прозорої відсоткової політики, поетапної лібералізації валютного ринку та курсової політики, що сприяє конкурентоспроможності експорту.
Для України важливо поєднати відносну курсову стабільність із гнучкістю валютної політики, посилювати стійкість фінансового сектору до потенційних потрясінь і зменшувати простір потенційної невизначеності для економічних агентів.
Монетарна політика, що підтримує зростання
Світовий досвід показує, що макроекономічна стабільність не гарантує економічного зростання, проте її відсутність перетворює стале економічне зростання на практично нездійсненне завдання.
Уже зараз НБУ, зокрема, може:
- продовжити поступовий рух до переходу на повноцінне інфляційне таргетування;
- передбачити особливі умови руху капіталу для нових прямих іноземних інвестицій і проєктів реконструкції;
- сприяти розвитку ринків капіталу та іпотечного кредитування;
- розробити макропруденційний пакет для МСП та інфраструктурних проєктів.
***
Цінова стабільність, довгі інвестиції та інституційна довіра є ключем до швидкого післявоєнного відновлення. Україна має унікальне вікно можливостей для економічного стрибка впродовж одного покоління.
Залишаємо за дужками формули економічного зростання для нашої країни очевидного слона у кімнаті — потребу забезпечити стійкий мир в Україні, без якого будь-які прогнози можуть бути не варті паперу, на якому вони написані. Для цілей подальшого аналізу ми припускаємо, що ця умова буде забезпечена в коротко- або середньостроковій перспективі.
Навіть за таких умов українське економічне диво не зможе виникнути на порожньому місці. Міжнародний досвід свідчить, що всі країни, яким вдалося забезпечити стрімке зростання рівня добробуту, зробили це завдяки реалізації наявних у них переваг. Наприклад, Ірландія була англомовною країною із вдалим географічним розташуванням (в умовах посилення трансатлантичної взаємодії) та дешевою робочою силою, Південна Корея мала стійку конфуціанську традицію (дисциплінована робоча сила та сприяння освіті) та надійного зовнішнього партнера (США), Польща зберегла певні елементи ринкової економіки навіть під час фактичної радянської окупації та була досить однорідною політичною нацією (через збереження ролі церкви в суспільному житті) на момент розпаду Радянського Союзу.
Потенційний економічний стрибок України після завершення війни може складатися з трьох етапів
Короткостроковий. Швидка відбудова. Післявоєнне відновлення спрямоване на відбудову зруйнованої інфраструктури, енергетичних потужностей, перебудову логістики, відновлення зруйнованих виробництв. На перший погляд здається найпростішим етапом — оцінки збитків, завданих повномасштабним вторгненням, річної давності вже перевищили 500 млрд дол. США (близько 250% ВВП за 2025 рік). Проте наведемо лише два застереження щодо цього етапу. По-перше, вже чотири роки дефіцит бюджету становить близько 25% ВВП, але після завершення бойових дій цей надзвичайний фіскальний імпульс почне стрімко скорочуватися. Це потребуватиме швидкої заміни фіскального імпульсу інвестиціями або споживанням приватного сектору на щонайменше 10 в.п. ВВП упродовж наступного після завершення війни року. Наразі така швидка «підміна» факторів не виглядає неминучою. По-друге, ключове джерело фінансування відбудови — зовнішнє фінансування. Міжнародні партнери вимагатимуть прозорого та ефективного використання потенційно виділених ресурсів. В умовах слабкої інституційної спроможності України щодо ефективного використання цих ресурсів «внутрішнє розчарування» (зокрема як об’єкт для критики політичних опонентів) у країнах-донорах може почати швидко зростати.
Середньостроковий. Використання наявних ресурсів і закладення підвалин для виникнення нових секторів. Хоча наявність природних ресурсів сама по собі не є запорукою економічного зростання (доведено країнами Африки та Південної Америки), їхня присутність може суттєво спростити завдання (Панама, Канада, Австралія, Південна Африка, Азербайджан) або дати потрібний ресурс для структурної перебудови економіки (Норвегія, Нідерланди, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія). У середньостроковій перспективі Україна повинна спростити доступ іноземного капіталу (що також принесе із собою технології та практики ведення бізнесу) до наявних природних ресурсів у вигляді землі та корисних копалин. Водночас у всіх інших секторах (у тому числі в енергетиці та ВПК, малому та середньому бізнесі) мають бути забезпечені максимальне сприяння конкуренції та ліквідація наявних адміністративних бар’єрів і перепон. Саме на цьому етапі Україна отримає можливість реалізувати потенціал потужних горизонтальних зв’язків у суспільстві, — за умови відсутності штучних перепон для ведення бізнесу та за сприяння рівним правилам гри економічні агенти самі визначать найбільш перспективні галузі української економіки.
Довгостроковий. Цілеспрямована економічна політика на підтримку секторів, що були визначені на другому етапі. Така політика несе як потенційні переваги, так і ризики. Еталонним зразком потенційних переваг може бути політика Південної Кореї в 70–80-х роках ХХ століття щодо створення не лише нових підприємств, але й цілих галузей економіки (важкого машинобудування, хімічної промисловості, побутової електроніки тощо). Проте навіть за умов реалізації сприятливого сценарію економічного зростання (темпи зростання реального ВВП на рівні близько 7% у середньостроковій перспективі) Україна залишатиметься малою відкритою економікою, яка буде критично залежною від інтеграції в світову торгівлю. Будь-які заходи щодо підтримки пріоритетних секторів потребуватимуть застосування елементів політики протекціонізму, що може негативно вплинути на якість і доступність наявних товарів/послуг без гарантії економічної віддачі в майбутньому (яскравий приклад такої політики — автомобільна галузь Індії, що залишається «конкурентоспроможною» на внутрішньому ринку лише за наявності 60–100% мит на імпортні автомобілі).
Джерело: ZN.UA
