Ситуація на фронті непроста, але Росія вже зазнала серйозної поразки в Україні
Радник голови Офісу президента Олексій Арестович в інтерв’ю "Телеграфу" розповів, які фази війни має пережити Україна, чому битва за Донбас стане ключовою і чи можна зараз деблокувати Маріуполь.
— Щодо зустрічі президентів Зеленського та Путіна. Періодично звучать заяви, що вона ось-ось відбудеться. Наприклад, угорський прем’єр Орбан готовий організувати її у Будапешті , хоча Михайло Подоляк уже спростував цю ідею. І все-таки: які умови необхідні для цієї зустрічі? Особливо з огляду на те, що Путін планує отримати бодай якусь "перемогу" до 9 травня.
— Переговори коментують лише три особи: президент, Давид Арахамія та Михайло Подоляк. Але я можу коментувати коментуючих. Подоляк сказав, що слова Орбана — це хайп. Деякі діячі хочуть хайпанути на цю тему. Особливо, враховуючи, що певні країни мають великі проблеми зі звинуваченнями в проросійськості. І звинувачують їх у цьому союзники по ЄС та НАТО.
Розмірковуючи логічно, було б дивно, якби попередні зустрічі проводились у Стамбулі, а остаточні – у Будапешті. З огляду на те, що це місто асоціюється з Будапештським меморандумом. Другий такий Україні точно не потрібний.
— Добре, якщо не можете коментувати переговори, тоді поговоримо про військово-політичну ситуацію. Наша армія нарешті звільнила територію під Києвом. Причому військові розповідали мені, що росіян вибили так, що вони буквально п’ятами виблискували. На тлі цього найближчими днями очікується масована атака на сході та півдні країни. Як ви оцінюєте, наскільки це буде потужний удар і серйозніший рівень супротивника, ніж, наприклад, під Києвом?
— На Київ було кинуто елітні частини російської армії. Як і на весь Київський напрямок: 64 окрема мотострілецька бригада, 5 окрема танкова бригада 36 армії (Улан-Уде), її ще під Дебальцеве кидали, 331 десантний полк Повітряно-десантної дивізії, 14 і 45 окремі бригади спецназу ПДВ, елітні війська, які відповідали за операції в Сирії, 155 окрема бригада тихоокеанського флоту, 74 бригади та 31 окремо-штурмова бригада — спеціально підготовлена для висадки з вертольота. Це вона сідала до Гостомеля. І 141 окремий полк ім. Кадирова, спецназ. Це все найелітніші частини. Вони тут зазнали поразки, і пішли звідси точно не в результаті перемир’я, а внаслідок важкої поразки, втрати сягали 40%, деякі підрозділи було знищено майже повністю.
Далі такий план — або вони більше не беруть участь у війні, або вони переформовуються. Вони зрозуміли безперспективність наступу на Чернігівському, Сумському та Київському напрямах та одночасно зрозуміли, що певні перспективи у них є в районі Маріуполя та зони ООС. Через Росію, Білгород, Куп’янськ та Курську область перекидати сили на Ізюм. Завдання було вдарити з Ізюма в бік кордону Донецької та Луганської області — на Покровськ та Волноваху, і звідти, де був напрямок головного удару, піднятися нагору та оточити кілька наших бригад, які там перебувають. Вони пробували це робити з самого початку війни, таким чином оточили Маріуполь плюс дійшли з Криму на Мелітополь. У них не дуже виходило на Вугледар та Мар’їнку, але вийшло під Ізюмом. Переважаючими силами — 1/4-1/5 плюс били ракетами, артилерією, перекинули два понтонні мости, які дозволили переправитися на захід.
— Зараз вони пройшли Ізюм і вже розвивають наступ у напрямку Краматорська та Слов’янська. Причому вийшли на дальність пострілу полкової бригадної артилерії, тобто дуже близько. Це 10-20 км. Це і є той самий наступ, який обіцяли нам усім. По суті вони намагаються це оточення замкнути. Чи вийде — велике питання. Принагідно вони анонсували взяття Харкова, але це був інформаційний хід. Я думаю, що вони закинули нашій розвідці такі дані, щоб ми відтягнули частину сил на захист Харкова, щоб не кидали на Ізюм.
І звісно, зараз вони добивають Маріуполь. Наші хлопці захищають решту капітальних споруд, на кшталт заводів. Але їх криють із усіх видів зброї.
— Тобто ви вважаєте, що вони не атакуватимуть Харків?
— Я думаю, що вони не мають сил і засобів атакувати Харків. Я гадаю, що це була спеціальна операція. Інформаційний вкид.
— Тоді змалюйте, якщо можете, їхню подальшу стратегію. Вони намагатимуться підпорядкувати собі Донбас в адміністративних межах?
— Їхнє головне завдання — взяти Донбас. Судячи з того, скільки людей вони кидають туди, політичне керівництво ставить завдання досить жорстко. Путін розпочав кампанію на дев’яти операційних напрямках – Київ, Чернігів, Суми, Харків, Луганська та Донецька області, Маріуполь, Херсон, Мелітополь, Запоріжжя. Зараз вона йде лише двома. Зона ООС, Маріуполь та трохи у бік Запоріжжя та Херсона. На шести напрямках вони зазнали поразки. Вони не мають сил наступати. Вони намагаються провести часткову мобілізацію, щоб поповнити ряди армії. Також призивають резервістів за системою "Барс" — це як у нас оперативний резерв. Але і це просувається погано. Їх командир танкового полку, якому поставили завдання підняти техніку, подивився, що з 30 танків заводиться один, і в результаті застрелився.
У них десять наземних армій, плюс десантники та морська піхота. З цих десяти армій вони атаку розпочали вісьмома. Дві залишили у Росії. Потім ті дві теж перекинули сюди. І останні десять батальйонно-тактичних груп, які вони назбирали, їдуть із Далекого Сходу. Зняли "миротворців" із Грузії, з Вірменії.
Росія зараз пуста, там фактично немає армії. Зі 120 батальйонів, які вони задіяли, близько 20 знищено повністю, близько 40 частково не боєготові: отже, вони зазнали втрат понад 60%. Єдине місце, де вони намагаються наступати, це Донбас. Там за вісім років налагоджено шляхи постачання, придушено український опір, нема кому партизанити. Але оскільки наші війська вимотані і зазнали втрат, то їм вдається тиснути. Наше військове командування це знає та вживає певних дій.
Для наших військ там ситуація непроста. на Донбасі чекає два тижні важких боїв і їхня доля визначить другу фазу війни.
— Я хотіла запитати про майбутні фази війни. Вже зрозуміло, що перша гостра фаза закінчилася.
— Зараз друга фаза. Я, якщо пам’ятаєте, саме й казав, що активна фаза триватиме два-три тижні, але це після наступу. Друга фаза: під час неї практично нічого не загрожує Києву, Чернігову, Харкову, Сумам, можуть бути ракетні обстріли, бо ракет у них вистачає.
По нам, до речі, стріляють крилатими ракетами, які ми віддали за Будапештським меморандумом. І цих ракет вистачить до кінця війни. Але у росіян колосальні втрати: жодна армія світу не може собі дозволити втрачати чотири армії з десяти під час однієї військової операції. А в елітних підрозділах втрати 60-70%, там підготовка солдата коштує близько 1 млн. доларів. Темпи російської промисловості теж залишають бажати кращого. За рік вони виробляють 32 танки, а в ході війни ми у них відібрали майже 140 танків – це норма їхнього шестирічного виробництва. У них ламається все — колосальне напруження всередині країни через санкції і воно буде лише посилюватись, і у них військова поразка в Україні.
Наприклад, можемо уявити найгірший варіант: взяли Маріуполь і оточили наші війська в зоні ООС, але навіть це буде для них поразкою.
Я думаю, що за підсумком буде десь 50/50: десь ми по зубах отримаємо, десь вони зав’язнуть. Але це буде все: у них немає резерву. Ті сили, що вони набирають, не годяться для наступу.
Для того, щоб його почати знову за багатьма напрямками, їм знадобиться не менше двох місяців для набору сил. Новий великий повтор вони зможуть зробити не раніше червня. Але на той час уже санкції будуть діяти на повну і поламають хребет російської економіки. Тому Путін хоче приїхати на переговори із Зеленським хоч із якимось успіхом. Наприклад, з оточеними нашими підрозділами та сказати: ну що, ти здаєшся? Давай, йди на поступки.
Тому що програти повністю Путін дозволити собі не може. А саме така перспектива стоїть. І мені здається, що мир підпишемо на наших умовах.
— А щодо Маріуполя, про який ви мимохіть згадали?
— Маріуполь можуть узяти, це всі розуміють. Але думаю, наші військові ще поборються, як би їм не було складно. Тут ще питання, чим Україна може допомогти Маріуполю. Зараз радше Маріуполь допомагає Україні. Вони відтягли там таку кількість військ, що якби вони були на іншому фронті, на тій же Волновасі, то було б гірше. Солдати у Маріуполі розуміють, за що вони воюють. Президент Зеленський запропонував виходити звідти, але вони відмовилися.
— Але я чула, що є військові тут, які реально готові відправитись на деблокування Маріуполя…
— Це все гарні політичні заяви. Не показуватимемо пальцем на окремих політиків. Не пройдуть вони під ударами авіації з Ростовської області та Криму. Це ж голий степ, і по ньому йдуть колони. Як вони пройдуть? Навіть американська армія не пішла б. Тим більше, там хіба відкрита дорога і тільки візьми та йди? Там російські частини, які тиснуть на Запоріжжя. Нам потрібно мати шестикратну перевагу на ділянці, щоб туди йти. Про героїчний похід на Маріуполь зараз можуть говорити лише ті, хто нічого не розуміє у військовій справі.
— Тобто ми реально можемо втратити місто ?
- Можемо. Можуть примусити наші підрозділи здатися в полон або знищити всіх. Але я думаю, що їм буде тяжко це зробити. Пам’ятаєте втоплений російський корабель у Бердянську. Так вони намагалися поставками в Маріуполь. Тепер цього шляху немає, або він дуже обмежений. Крім того, наші війська роблять щось цікаве у Запорізькій області, через що росіяни зняли частину військ із Маріуполя та перекинули туди. Тобто непрямими способами ми допомагаємо Маріуполю.
Туди літали наші вертольоти. Забирали поранених, скидали боєприпаси, коли це було можливе. Це важка ситуація, так, але не тому, що там командування щось пропустило. Це воєнна ситуація. Україна в принципі протистоїть противнику, який набагато потужніший за неї. Сформовані танкові армії, крилаті ракети, а в нас автомати і шестеро бажаючих на один. І немає важкого озброєння – Захід нам його не дає. А наступ — це завжди важке озброєння. І потрібна перевага — один до трьох, як мінімум.
У нас всі кричать про війну до кінця, але ж люди не розуміють, що це таке. Це означає 10-15 тисяч убитих українських військових. Ми просто поміняємось місцями з Росією. Ось відповідь тим, хто хоче війни "до переможного кінця".
— Звучить багато інформації з різних боків, що ця війна може тривати довго й не закінчиться до 9 травня, ваша думка?
— Останній варіант такий: зараз ця фаза закінчується. Наприклад, вони взяли половину ООС, ми взяли половину. Далі у них нема сил наступати. Війна стає позиційною. Вони стоять на місці, б’ють по нам і ми б’ємо по них. Однак проблема в тому, що вони мають забезпечуватися по чужій території, особливо, що стосується півдня, де це не налагоджено. Проте ми по них битимемо. Робити це буде простіше по стаціонарним цілям, ніж по колонах, що рухаються. І партизани наші воюватимуть, ми ж на своїй території. Їхнє командування постане перед дуже незрозумілою альтернативою: або стояти на місці і отримувати "люлей" від нашої авіації, ракетних військ, партизанів, або виходити, або чергова хвиля мобілізації всіх строковиків та резервістів. Але якщо ми поховали елітні підрозділи, то яка буде якість резервістів? Крім того, йде допомога від Заходу. Після Бучі та Гостомеля піде й важка допомога. Це та сама важка техніка, про яку ми так довго говорили. І у позиційній боротьбі ми матимемо перевагу. Я не бачу, як війна може продовжуватись.
Інша річ, якщо вони відкочуються до зони ООС і десь на півдні, то така війна, як у нас була до цього 8 років, може тривати ще кілька років. Вони можуть дозволити собі утримувати захоплені території.
Втім це не удари по містах, і країна може відновлювати економіку. Просто лінія фронту тепер буде більшою. Але й Мінського процесу не буде, і ми зможемо їх "мочити".
— Але ж залишаються проблеми з Херсоном, Мелітополем, іншими окупованими містами.
— Вичищатимемо. Є ще одна легенда про цю війну. Мовляв, поки ви там ведете переговори, ви даєте ворогові можливість перегрупуватись та зібратися з силами. Скористатися переговорами можна тільки в одному випадку: коли ми зупиняємо бойові дії, а вони підло користуються паузою. Але ми не лише не зупиняємо, ми їх інтенсифікуємо. Ми на багатьох ділянках перейшли у наступ. Крім того, напоготові вже шостий та сьомий пакети санкцій.
— Тобто Заходу треба було побачити всі ці звірства у Бучі, щоб викотити жорсткіші заходи.
— Вони обіцяють. Поки я на полі бою не побачу, то не повірю. Але ми пам’ятаємо, що зміни накопичуються поступово, а реалізуються стрибкоподібно. Ось вони і накопичували, а після Бучі та Гостомеля почали реалізовувати. Тепер не можна бути нейтральними і говорити, що вина лежить на обох сторонах. Доводиться займати позицію.
