100 влиятельных одесситов

Поиск по дате:

06 Декабря
декабря 2022
ПВСЧПСВ
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Новости

Як Україна втратила і повернула надважливий острів – про це пише «Українська правда». Далі наводимо текст видання.

"Хлопці, треба розділитись, бо ми тут всі і загинемо", – командир української прикордонної застави на острові Зміїний Богдан Гоцький окинув оком укриття.

Коли по обіді 24 лютого крейсер "Москва" здійснив черговий залп по острову і почався новий авіаналіт, в явно замале сховище набились усі бійці, чиї позиції були поруч із ним. 

На Зміїному взагалі немає капітальних укриттів, вдовбатись у скелю не так і просто. Тому всі сховища досить легкі – від уламків ще врятують, але якщо літак скине бомбу прямо на них, то вижити неможливо.

Щоб не загинути всім за раз, Гоцький вирішив розосередити бійців в інші укриття. Перші троє дочекались хвилинної тиші та й перебігли. Друга трійка – двоє молодих хлопців і один боєць уже в літах – вибігли слідом. 

За якихось секунд тридцять почувся гул літака і старший боєць із трійки з розмаху вскочив назад в укриття. 

"Ти чого?" – здивувався Гоцький.

"Та молоді перебігли, а я поки добіг до воріт, дивлюсь – а на мене літак летить. Більше я нікуди не піду. Все, начальник. Буду з тобою", – відповів засапаний прикордонник і сів, усім виглядом показуючи остаточність свого рішення.

Бо куди врешті перебігати, коли навколо море, а той шматок суші, за який тобі, можливо, доведеться померти, в один момент перетворився на добре пристріляну мішень. 

Історія про окупацію та звільнення острова Зміїний ніби проситься стати голлівудським блокбастером. 

Це мав би бути історичний екшн про маленький клаптик скелі, який став ключем до панування у цілому морі. А ще – історія про героїзм і приреченість, про грубу військову силу і геніальну винахідливість. Словом, про все те, що дозволяє в кульмінаційній сцені гордому українському Давиду прокричати в очі російському Голіафу своє безапеляційне: "Русский военный корабль, иди на х..й"!

 
 
ІЛЮСТРАЦІЇ: АНДРІЙ КАЛІСТРАТЕНКО

"Я – русский военный корабль": Росія захоплює Зміїний

Війни на Зміїному не чекали – ні 22-го, ні 23-го лютого. Поки в Києві тривали останні спроби команди Зеленського переконати себе і країну, що війни з Росією не буде, на острові та навколо нього справді було цілком спокійно. 

Керівник прикордонної застави на Зміїному Богдан Гоцький згадує в розмові з "УП", що жодних підозрілих пересувань російських сил напередодні вторгнення не було.

"В ці дні нічого такого не відбувалось. Пам'ятаю, десь тижнів за два до того російський військовий літак пролітав над нами дуже близько, але відтоді нічого особливого не було", – пригадує Гоцький.

Війна прийшла на острів близько третьої ночі 24 лютого голосом російського військового корабля. Правда, це було не те відоме на весь світ звернення до захисників Зміїного.

"Приблизно о третій годині ночі один із підлеглих доповів, що почув переговори російського військового корабля з цивільним судном, яке прямувало в напрямку острова. Росіяни заявили, що район Зміїного замінований і запропонували змінити маршрут. Тобто вони перекривали маршрути руху для цивільних кораблів. 

Ми ще не знали, що це уже війна, але зрозуміли, що є небезпека", – відтворює події 24 лютого начальник прикордонників зі Зміїного.

Гоцький доповів командуванню в Ізмаїл про ситуацію і почав думати, як діяти. 

Загалом на Зміїному перебувало 80 оборонців:

- близько 30 прикордонників; 

- трохи більше 40 морпіхів 35-ої бригади;

- кілька бійців Сухопутних військ та Військово-повітряних сил.

Крім них у формально створеному на острові селі Біле перебувало кілька цивільних людей: начальник маяка, його помічник, кілька комунальників тощо. 

"Ми вирішили піднімати всіх по тривозі. Морська піхота так само піднялась. Не хотілося розуміти, що це війна, але бачили, що щось готується з їхнього боку. Тому всім роздали озброєння і розставили на позиції. Правда, у нас же яке озброєння: нічого важкого не було, так  – "стрілкотня", зенітка і все", – розповідає Гоцький в розмові з "УП".

Захисники зайняли оборонні позиції, але коли сонце піднялось з-за обрію і залило золотом все море навколо острова, ніяких ворогів навіть видно не було. 

Лише о шостій ранку росіяни вперше звернуться до захисників Зміїного. Після трьох годин очікування в рації українських прикордонників на так званому "16 каналі", міжнародному відкритому каналі зв'язку для суден, зазвучить голос "русского корабля". 

"УП" вдалося дістати повну транскрипцію того першого звернення:

"Уже стало понятно, что США будут воевать до последнего украинца. Если ваши руки не замараны кровью, а совесть чиста, у вас есть все шансы на нормальную и честную жизнь без участия в очередной братоубийственной войне в интересах заокеанских подстрекателей. 

Если вы откажетесь от участия в братоубийственной войне и выберете правильную сторону, то у вас будет возможность достойно устроить свою жизнь на гражданке или продолжить службу в Вооруженных силах Российской Федерации. С перспективой военного роста, стабильной заработной платой, решить личные проблемы, получить хорошую военную пенсию в старости, жить в единой большой стране. 

Примите правильное решение, останьтесь живы. Для этого достаточно сообщить на 16-м канале о своем согласии и следовать дальнейшим нашим указаниям. Разрядить оружие и прекратить связь со своим командованием".

Ніхто із захисників Зміїного на жодні угоди йти не збирався. Але атмосфера на острові в один момент зробилася дуже гнітюча. 

Важко було навіть не від усвідомлення того, що почалась війна, а від невідомості – якою вона буде саме для них, жменьки людей на латці землі посеред моря. 

Кожні 15 – 20 хвилин голос із приймача вимагав від них здатися, але навколо аж до небокраю не було видно жодних ворогів. Тільки тривожна, напружена лінія горизонту, який раніше був безмежним і вільним, а тепер перетворився на постійно звужувану лінію облоги. Ніби далекий російський корабель загарпунив через рацію весь острів і тепер поступово підтягував його до себе.

Після трьох годин умовлянь, росіяни перейшли до залякувань. З 9-ої години ранку що двадцять хвилин лунало уже зовсім інше повідомлення:

"Военнослужащие на острове Змеиный! Вы блокированы. Вы находитесь в зоне поражения оружия. В случае сопротивления будете уничтожены. Шансы выжить равны нулю. Подумайте о своих родных и близких, которые вас ждут дома живыми. 

Это скоро закончится, и вы продолжите свою привычную жизнь. Примите правильное решение. Для этого достаточно сообщить о намерении сотрудничать, выключить средства РЛС, рации, выстроиться и сложить оружие".

Зміна тональності збіглася з появою на горизонті першого російського корабля – новітнього російського патрульного судна "Васілій Биков".

Близько опівдня до "Бикова" приєднався ще один корабель, з якого, власне, і йшов цей нескінченний потік погроз – сумнозвісний флагман Чорноморського флоту крейсер "Москва". 

"Ми цілий день були на позиціях. Ніхто ж не знав, що взагалі буде. Тільки коли уже з'явилась "Москва", то стало, з одного боку, гірше, а з іншого – легше. 

Зрозуміло, що противника не вибирають, але коли ти уже принаймні знаєш, хто проти тебе, коли бачиш обличчя ворога, то стає трохи легше. Бо зникає невідомість. Якби було менше їх, то, може, було б цікавіше, а так вони одразу з "джокерів" зайшли", – пригадує враження від появи кораблів керівник прикордонників зі Зміїного.

Прихід кораблів змінив не лише вид горизонту. Майже одразу після прибуття росіяни здійснили перший залп із палубної артилерії по острову. Стріляв "Васілій Биков" – снаряди не долетіли і впали в море недалеко від урвистих берегів Зміїного.

На перший погляд може здатись не дуже зрозумілим, чому росіяни припливли на двох таких потужних кораблях воювати із 80-ма легкоозброєними солдатами за клаптик скелі, більш як вдвічі менший площею за мініатюрний Ватикан.

Але, якщо придивитись, де розташований острів Зміїний на карті, то стане очевидно, що це – ключ, який замикає чи відмикає все українське море.

"Відстань до берегової лінії в Одеській області по прямій місцями менше 40 км, якщо розмістити на острові сучасні засоби ППО і ракети, це дозволяє тримати контроль повітря і моря від гирла Дунаю до Одеси і далі по узбережжю. Насправді, хто контролює Зміїний – той контролює нашу частину моря",  пояснює в розмові з "УП" високопоставлене джерело в українській розвідці.

Додатково контроль над Зміїним дозволяв би росіянам планувати десантні операції на Одещині чи Миколаївщині – з острова дуже зручно прикривати їх засобами ППО. 

Від реалізації цієї надважливої задачі Росію відділяло менше сотні українців, які от уже кілька годин ігнорували вимоги здатись. У перший день вторгнення для ще небитої російської армії це було обурливо. 

Тому досить швидко від вмовляння РФ перейшла до більш переконливих аргументів: регулярних артилерійських обстрілів із корабельних стволів, а коли і це не подіяло – в небо піднялись літаки-штурмовики.

Десь одразу після обіду росіяни почали авіанальоти на острів, використовуючи Су-27 і Су-34. Наліт за нальотом, упродовж трьох годин росіяни рівняли усе, що було на острові, з землею. "Москва" додавала зі своїх стволів. 

Поміж цим до Зміїного з материка зуміли пробратись два евакуаційні катери, які могли вивезти до 20 людей. Але залишити острів погодилось тільки троє цивільних.

До вечора ситуація на острові стала зовсім нестерпною. Обстріли тривали. Голос "Москви" в рації ставав усе більш злим. Уже не пропонували "продовження кар'єри", а просто погрожували знищенням.

Гарнізон Зміїного був не менш роздратованим. Жертв після обстрілів не було. Але розуміння, що вони залишились сам на сам з "убивцею авіаносців" без шансу на підмогу, робило атмосферу на острові гнітючою.

Не дивно, що якоїсь миті, близько 6-ої вечора, нерви уже не витримували, і вся зібрана за день лють та зневага виплеснулись у відоме "послання" російському кораблю, якому судилося стати одним із найбільш духопідйомних гасел цієї війни. 

"Якщо чесно, то ми тоді і не звернули особливої уваги на ту розмову. Вони вкотре сказали здаватись, ми послали їх. Але стільки всього відбувалось, що ми якось особливо це не виокремлювали. Це потім ця розмова стала такою відомою. Тоді нам було не до того", – згадує Богдан Гоцький, чий досі не названий підлеглий прикордонник, а не морпіх Роман Грибов, і послав "Москву".

Популярності і символізму "посланню" прислужився запис цієї розмови, зроблений не на острові, а в штабі прикордонників на материку. Там також була рація, через яку чули усі розмови на Зміїному, і співробітники на телефон записали уривок розмови, який і став відомим. 

Якщо прислухатись до аудіо, яке всі в Україні переслуховували не раз, то голос шепотом "Шо, і "на х..й" теж?", належить якраз тому, хто записував, а не автору самої фрази.

В інформаційному полі запис зі Зміїного з'явився пізно ввечері 24 лютого. Щоправда, радник міністра МВС Антон Геращенко (у своїй антигігієнічній манері поводження з інформацією) поєднав реальну розмову захисників з абсолютно вигаданим міфом про "12 загиблих героїв на Зміїному". Міф, який потім навіть проник у виступ президента Зеленського. 

Правда про Зміїний була не менш гіркою. Після чергового обстрілу, десь за годину після того, як "Москва" була послана, з островом зник зв'язок, а кораблі з російськими десантниками захопили Зміїний. Увесь гарнізон і цивільні з острова потрапили в полон.

Міф про загиблих захисників мав ще один непередбачуваний поворот, який призвів до потрапляння в полон 21-ї людини.

"Ми зібрались – три священники, двоє протестантів, я і Леонід Болгаров, один православний отець Василь Вірозуб, і ще лікар дитячий Іван Тарасенко. Нам сказали, що були обстріли Зміїного, там наших хлопців вбило, треба поїхати їх забрати і привезти в Одесу. Ми капелани, це теж наша робота", – розповідає капелан 35-ої бригади отець Олександр (Чоков).

За його словами, їм було повідомлено, що з росіянами є домовленість, що цивільні та священники зможуть зайти на острів і забрати загиблих. Команді навіть видали спеціальні пакети для вивезення тіл. 

Вранці 26 лютого "Сапфір" підійшов до Зміїного, йому наказали зупинитись. На борт піднялись російські морські піхотинці, поставили всіх на коліна і почали допитувати, з якою місією прибуло судно.

"Я кажу, що у нас місія – забрати тіла наших хлопців. А один із росіян дістає телефон і показує мені відео, що всі прикордонники і морпіхи наші – в полоні. Я зрадів, що вони живі. А він каже: "То яка у вас місія? Ви шпигуни!", – розповідає отець Олександр.

Священників і лікаря зняли з судна і відвезли в Севастополь, де їх по кілька разів на день на гауптвахті допитувало ФСБ.

Команду "Сапфіра" доставили туди ж за 11 днів. Весь цей час на їхньому судні жила сотня російських військових.

Через кілька днів полонених зі Зміїного і з "Сапфіра" посадили в Сімферополі у військовий Іл-76 і відвезли спершу в табір для військовополонених у Бєлгородській області, а тоді в окреме СІЗО для військових у Старому Осколі.

На обмін перша група полонених, включно з командою "Сапфіра", піде 24 березня. 

Частина людей, зокрема командир прикордонників Гоцький, повернеться в Україну під час великого обміну в квітні. Священників відпустили в Україну нарізно. Останнім випустили православного отця Василя, на початку травня.

Більшість українських полонених зі Зміїного досі не повернулись в Україну.

 
 
 

Зміїний – пастка для окупанта. Затоплення крейсера "Москва"

Станом на вечір 24 лютого Росія взяла Зміїний під повний контроль. Тепер вона, по суті, створила таку собі суцільну лінію контролю над чорноморською акваторією України, де було кілька важливих елементів. 

По-перше, так звані "вишки Бойка", які росіяни перетворили з промислових об'єктів на військові, понавозивши туди зброї і ППО. Разом із захопленим Зміїним вишки створювали лінію вздовж узбережжя, що забезпечувало Росії повний вогневий контроль українського берега.

Другим важливим елементом цього контуру окупації моря була плавуча цитадель крейсера "Москва". Флагман флоту попри свою ударну ракетну і артилерійську міць, мав ще одну критично важливу функцію – протиповітряне прикриття всього ЧФ РФ. Він відповідав за маневреність операцій і швидкість реагування.

Але, самі того не усвідомлюючи, на Зміїному росіяни опинились у такій же пастці, що і німецький фельдмаршал Паулюс у Сталінграді – вони захопили об'єкт, який не могли контролювати. 

Коли росіяни завезли на острів своїх солдатів і військову техніку, то опинились у такій же ситуації, що й українські захисники ще день тому – вони були одні серед моря, повністю залежні від ліній постачання та підмоги. При тому, що для росіян ці лінії були ще довші.

Правда, у росіян був крейсер "Москва", який своєю присутністю перетворював окремі точки в морі на повноцінну єдину воєнну систему.

Коли минув шок перших днів війни і стало очевидно, що "друга армія світу" зазнає неочікуваних і досить принизливих поразок на півночі України і на Миколаївському напрямку, українські військові почали обмірковувати, як повернути контроль над морем.

Зробити це без Зміїного було неможливо. А відвоювати острів буде вкрай складно, поки Київ не позбудеться "Москви". 

Ця проблема була вирішена в ніч з 13 на 14 квітня. Українська розвідка зафіксувала в морі крейсер "Москва". Київ відправив запит у європейський розвідпункт НАТО, щоб підтвердити перебування в певному квадраті певного об'єкта, не називаючи, що це. 

НАТОвська розвідка, зокрема за допомогою передового американського літака-розвідника "Р-8 Посейдон", підтвердила координати "Москви". 

Після верифікації цих даних Україна провела одну з найблискучіших військових операцій у своїй історії. 

Кілька безпілотників "Байрактар" відволікали на себе ППО "Москви", а тим часом по отриманих від "Посейдона" координатах були випущені дві українські ракети "Нептун", які й відправили "Москву" туди, куди ще 24 лютого послали її захисники Зміїного.

Переоцінити важливість цієї втрати для росіян неможливо. Після затоплення "Москви" інші кораблі відійшли від українського берега на радіус дії "Нептунів", плани про десантні операції на Одещині зазнали краху. 

Але й це не все. В момент затоплення "Москви" Зміїний з елемента суцільної морської стіни перетворився знову на одиноку вежу посеред моря.

На той час росіяни уже встигли звезти на острів досить відчутне скупчення важкої зброї, включаючи передові російські протиповітряні комплекси. Для захоплення острова Україні слід було спершу вивести їх із ладу. 

 
 
 

В небесах, на землі і на морі: Україна відбиває Зміїний 

Зачистку Зміїного від російської ППО, катерів та живої сили спершу вирішували за допомогою "Байрактарів". Вони ледь не щоночі здійснювали спроби вразити техніку на Зміїному.

Потім підключились українські бомбардувальники.

Врешті, перед 9 травня, Україна була готова провести першу спробу деокупації острова. 

Задачі захопити й утримувати Зміїний від самого початку не стояло. Залишити там людей – означало просто зробити їх мішенню для ракетних і авіаційних ударів.

Тому після попередніх авіаударів українських сил і постійних обстрілів з "Байрактарів", росіяни почали вивозити з острова особовий склад. Але постійно їздили туди катерами, підвозили й обслуговували техніку, яка там стояла.

Тож головною метою української операції стало зробити острів непридатним для використання росіянами як опорної точки.

План операції передбачав повітряне і морське десантування на Зміїний, знищення всієї техніки росіян, і, що не менш важливо, блокування усіх бухт, здатних приймати російські кораблі та катери.

Очевидно, що спланувати та реалізувати такі авантюрні проєкти доручено було улюбленцю Зеленського керівнику Головного управління розвідки Кирилу Буданову.

Для того, щоб десантуватися на острів, вертольоти й катери мали туди якось дістатись. Отже, нагальним завданням було остаточне знищення на острові російських комплексів ППО. 

Як розповідають джерела в розвідці, перед самим початком операції "Байрактари" зуміли підловити момент, коли російський зенітний ракетний комплекс "Панцир" був вимкнений, і знищили його. Шлях до острова здавався відкритим.

7 травня в бік Зміїного висунулись 8 українських вертольотів: по 4 Мі-24 і Мі-8. Паралельно з цим по морю простували до острова кілька малих броньованих артилерійських катерів проєкту "Гюрза-М".

Ще один морський вертоліт Мі-14 курсував вздовж узбережжя Одеської області. Його задача була забезпечити евакуацію, якщо хтось із учасників штурму її потребуватиме.

"Наші висунулись, прилетіли до острова, почали роботу, але виявилось, що росіяни придумали взагалі небачену штуку. Ми не вірили, поки потім не побачили фотки. Наші сили розбили їхню ППО на острові, але вони в Криму розібрали "Тор" і прив'язали його до палуби якогось катера. І так почали по нас стріляти. Тому наші мусили повертатись", – розповідає один із співрозмовників "УП" у ГУР, знайомий із ходом травневого штурму Зміїного.

Наступного дня російське Міноборони заявило про понад 50 загиблих українських десантників, знищення кількох вертольотів, "Байрактарів" і катерів. 

В колах українських військових "УП" теж доводилось чути різні цифри втрат, дехто навіть почав називати Буданова "м'ясником", який "поклав людей, щоб до 9 травня поставити на острові прапорець".

Однак співрозмовники "УП" у вищих ешелонах розвідки переконують, що російські дані, м'яко кажучи, брехня.

Як стверджують наші джерела, втрати України в ході операції склали близько 10 людей і один катер. Крім того, усі вертольоти, які штурмували острів, за даними "УП", повернулись на бази. А, за гіркою іронією долі, вертоліт, який був на підстраховці, і за штурвалом якого сидів замкомандувач ВМС Ігор Бедзай, був збитий росіянами над територією Одеської області. 

Того дня знищити всю техніку на Зміїному не вдалося, як і заблокувати бухти.

"Але не можна сказати, що той етап операції зі звільнення острова був невдалим. Ми знищили частину техніки й отримали розуміння, як можна острів остаточно зачистити", – розмірковує співрозмовник в ГУР.

Після цього РФ спробувала провести свою десантну операцію і вертольотами повернути гарнізон на острів. Однак щонайменше один такий вертоліт був збитий українським винищувачем, якраз в момент десантування.

Наступний місяць після безуспішного штурму пішов на розробку іншого плану відвоювання острова з урахуванням нових можливостей армії. 

На той момент в Україну щойно почала надходити новітня західна артилерія, яка дуже розширила діапазон можливостей ЗСУ.

Витіснити росіян з острова вирішено було завдяки масованим ракетним і артилерійським ударам. Західна 155-мм артилерія могла легко добити до острова з найближчих точок берегової лінії на самому півдні Одеської області, звідки до Зміїного місцями – близько 40 кілометрів. 

Паралельно з цим 20 червня українські ракети розбили "вишки Бойка", з яких Росія загрожувала українському берегу. Внаслідок точних ракетних влучань три з чотирьох вишок разом із зброєю на них, були знищені.

А вже за 10 днів, вранці 30 червня, Україна завдала масованого ракетно-артилерійського удару по самому Зміїному. На фото, які облетіли мережу того дня, весь острів був закутаний у сірі дими й вогонь.

 
 
ФОТО: ОПЕРАТИВНЕ КОМАНДУВАННЯ "ПІВДЕНЬ"

Тоді ж вперше головком ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив про бойове застосування української 155-мм САУ "Богдана", яка існує в єдиному екземплярі і поки ще не поставлена на озброєння ЗСУ.

"Очевидно, що "Богдана" не була вирішальним фактором, але свою роботу вона виконала, і то дуже добре", – розповідають співрозмовники "УП" в армійських колах.

***

Того дня, після трохи більш як чотирьох місяців окупації, росіяни швидкісними катерами евакуювали з острова Зміїний рештки своїх військ і втекли. 

Російське Міноборони в поширеній заяві назвало вимушений відступ "жестом доброї волі", остаточно розписавшись у неможливості тримати контроль над островом.

Натомість за тиждень ЗСУ, силами легендарного миколаївського 73-го центру спецпризначення, в ході ефектної підводної операції проклали безпечний маршрут на Зміїний. Після цього інженери провели розмінування, й українські бійці змогли пробратись на острів та повернути український прапор на цей віддалений шматочок України. 

На відео з острова можна розгледіти рештки вщент знищеної російської техніки, якої, за підрахунками українських військових, там залишилось понад 20 одиниць.

"Після звільнення Зміїного Україна зробила можливим "зерновий коридор", якого б не було в жодному вигляді, якби ми не відбили острів і не потопили "Москву". Плюс, ми забрали у Росії можливість контролювати узбережжя України та ще кількох сусідніх країн", – підсумовує наслідки звільнення Зміїного співрозмовник "УП" у розвідці. 

На цьому історія острова не закінчується. Станом на вересень, за даними видання "Ґрати", у російському полоні залишалось 48 захисників Зміїного. 

Як розповідають "УП" люди, дотичні до проведення обмінів, тема острова настільки дратівна для росіян, що вони постійно викреслюють зі списків на обмін тих, кого там полонили з самого початку війни.

Правда, в ході обміну 29 жовтня Україні вдалось обміняти одного матроса зі Зміїного. Тож є надія, що в історії острова буде ще 47 щасливих глав.

Роман Романюк, УП